Примітка редакції. Дві ядерні держави, які не довоювали одна з одною, швидко реформують власні війська. Чому такий поспіх?

Минув рік після чотириденної війни травня 2025 року. Зараз Індія та Пакистан стрімко змінюють власні системи управління військами. Роблять це вони водночас, немов поспішаючи перед невідомими дедлайнами.

Коли в армії міняють основну стрілецьку зброю чи частину авіації, це не дивина. Однак чому дві держави, що мають одна до одної певні претензії, змінюють штатку власних армій? Це питання зацікавило нас настільки, що ми взялися розглянути цю тему дещо глибше.

Почнемо з Пакистану, де командна ланка армії дедалі більше стає частиною загальної політичної еліти.

13 листопада 2025 року парламент двома третинами голосів ухвалив 27-му конституційну поправку. Так виникла посада начальника оборонних сил (Chief of Defence Forces, CDF) із верховенством над сухопутними військами, ВПС і ВМС.

Утім, у штатці просто так місця не з’являються. Тому було оголошено, що посаду голови Об’єднаного комітету начальників штабів (CJCSC) ліквідують із 27 листопада 2025 року.

Звісно, поправка стосувалася не лише цього. Вона дає довічну недоторканність президенту та офіцерам п’ятизіркового рангу, створює Федеральний конституційний суд і урізає повноваження Верховного суду. До речі, двоє суддів Верховного суду і суддя Високого суду Лахора подали у відставку на знак протесту.

Грудень 2025-го продовжив цю кампанію. Президент Асіф Алі Зардарі затвердив фельдмаршала Асіма Муніра на посаді CDF. Водночас той і далі залишався начальником штабу армії. А п’ятирічний термін відраховується від дати нового призначення, тобто до 2030 року.

У серпні 2026 року Національна асамблея ухвалила два законопроєкти: Закон про сили оборони Пакистану (Defence Forces of Pakistan Act, 2026) і зміни до Закону про національне командування (National Command Authority Act, 2010). Вносив їх міністр оборони Хаваджа Асіф у присутності прем’єра Шехбаза Шаріфа.

Тепер можна сказати прямо, що у Пакистані створюється Штаб сил оборони (Defence Forces Headquarters), тобто єдиний штаб збройних сил під командуванням CDF. Керівна ланка отримує оперативне командування і контроль над усіма родами військ, стає головним військовим радником прем’єра, а також дістає адміністративні повноваження щодо звільнення, відставки, продовження служби та пом’якшення вікових обмежень для військовослужбовців.

Окремо створено посаду командувача Національного стратегічного командування. Він відповідає за оперативну інтеграцію стратегічних (тобто ще й ядерних) сил. Першим призначено генерала Сайєда Амера Разу, підвищеного з генерал-лейтенанта місяцем раніше.

Фактично це заміщення старого CJCSC новою фігурою, підпорядкованою CDF: Дирекція стратегічного планування (SPD), яка завідує ядерним арсеналом, тепер також опинилась під крилом дядечка Муніра.

Індія у цей час нових рішень не шукала. Зате запустила ті оновлення, які сама відтягувала цілих сім років.

У 2019 році там було створено посаду начальника Штабу оборони Індії (CDS), за яку одразу вхопився генерал Біпін Рават. У 2025-му Міноборони оголосило «Рік реформ» та до вересня здобуло підтримку в цьому питанні від прем’єра Нарендри Моді.

У квітні цього року збройні сили фіналізують структуру керівництва. Кожен командувач — чотиризірковий генерал, тобто в службовій ієрархії перебуває на одному рівні з командувачами родів військ. З’ясувалося, що їх призначають на постійній основі, а не за принципом ротації. Проте їхні заступники приходять з інших видів військ:

• Північне командування (Лакхнау) — китайський напрямок, який довірили сухопутним військам;
• Західне командування (Джайпур) — пакистанський напрямок, який довірили ВПС;
• Морське командування (Індійський океан) — в руках ВМС, та сюди ж інтегрують Андаман-Нікобарське командування.

30 травня генерал Аніл Чаухан нарешті презентував своєму начальству остаточні звіти та пішов у почесну відставку. Лише за місяць, тобто 31 травня, посаду третього CDS обійняв генерал Н. С. Раджа Субрамані, який одразу оголосив інтеграцію військ своїм головним пріоритетом. І вже після цього (1 липня) на місце начальника Об’єднаного штабу оборони (CISC) прийшов маршал авіації Теджіндер Сінгх.

У липні Субрамані показав дорожню карту міністру оборони Раджнатху Сінгху. Вже у серпні Міноборони всіма своїми засобами продемонструвало, що план влаштував всіх відповідальних осіб. І вже тоді чиновники передали парламентському комітету звістку, що фінальний звіт уже фактично перебуває на їхньому розгляді.

Слід додати, що попередні зміни опозиція блокувати якось не поспішала, тож тут усе може статися без надмірних затягувань часу.

Як бачите, процеси в обох державах доволі синхронні, незважаючи на різні початкові етапи (Пакистан робить реформу з нуля, на відміну від своїх сусідів). Логічно спитати, чому це так важливо саме зараз?

Далі буде.